Біблія описує, що наша сутність була спотворена в порівнянні з образом, за яким нас створив Бог. Як таке трапилося? Про це говориться в біблійній Книзі Буття. Незадовго після того, як «за образом Божим» були створені перші люди (Адам і Єва), їх покірність була випробувана. Біблія приводить їх розмову зі «Змієм». Під Змієм мається на увазі Сатана – духовний ворог Бога. У Біблії Сатана зазвичай говорить через когось. У даному випадку він говорив через Змія.
Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?
І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.
І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Бог, знаючи добро й зло.
І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі. (Буття 3:1-6)
Їх вибір (і принада) були на користь того, що вони можуть стати «як Бог». До цього моменту вони у всьому довіряли Богу, але зараз перед ними стояв вибір самим стати «як Бог», довіряти самим собі й бути собі власним богом.
Цей вибір незалежності від Бога змінив їх. Вони відчули сором і намагалися прикрити свою наготу. Коли Бог викрив Адама, той звинуватив Єву (і Бога, котрий створив її). Вона звинуватила змія. Жоден не взяв на себе відповідальність.
Події того дня мали свої наслідки, тому що ми успадкували таку ж незалежну сутність. Дехто невірно тлумачить Біблію і вважає, що ми винні в помилковому виборі, зробленому Адамом. Ні, лише Адам винен у ньому, а ми відчуваємо наслідки його рішення. Ми успадкували свою незалежну сутність від Адама. Можливо, ми й не хочемо бути богом всього Всесвіту, але ж хочемо бути богом свого життя, відділеного від Господа.
Цим пояснюються багато аспектів людського життя: ми замикаємо двері на ключ, потребуємо поліцію і ставимо паролі на комп’ютери – інакше ми будемо красти одне в одного. У ньому причина неминучого розпаду суспільств – адже культури мають тенденцію до занепаду. Ось чому всі форми державних і економічних систем, хоч деякі й функціонують краще за інші, – врешті решт розпадаються. Щось у нас самих змушує нас щоразу схиблювати в досягненні визначеної цілі.
Поняття «схибити» – ключове в нашій ситуації. Наступна цитата з Біблії допомагає нам краще зрозуміти це:
З усього того народу було сім сотень вибраного чоловіка… лівші, кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схибував. (Книга Суддів 20:16)
Тут описані солдати, котрі майстерно володіли пращею й ніколи не схиблювали. Слово «схибити» на івриті буде יַחֲטִֽא . У Старому Завіті воно повсюдно перекладається як гріх.
Воїн бере камінь і кидає його, щоб влучити у ціль. Якщо він схибив, то не виконав свого призначення. Так і ми були створені за образом Божим, щоб досягнути назначеної цілі відносно того, як ми взаємопов’язані з Ним і як ставимося до інших. «Грішити» значить схибити мимо цілі, або задачі, що була призначена для нас.
Недосягнення цілі – це безрадісна й неоптимістична картина. Дехто бурно реагує на вчення Біблії про гріх. Студент університету якось сказав мені: «Я не вірю, тому що мені не подобається те, про що там говориться». Але хіба «подобається» має якесь відношення до істини? Мені не подобаються податки, війни, землетруси – нікому не подобаються – але це не робить їх неправильними. Ми не можемо закрити очі на жодне з них. Закони, поліція, системи безпеки, котрі ми ввели в суспільство з метою захисту одне від одного, свідчать про те, що в ньому не все гаразд. Тож принаймні, дане біблійне вчення про гріх слід розглядати об’єктивно.
Існує одна проблема. Образ, за яким відбулося наше створення, був викривлений, і зараз ми не влучаємо в ціль в плані наших моральних вчинків. Але Бог не залишив нас у нашій безпомічності. У нього був задум по спасінню нас, ось чому Євангеліє буквально означає «блага вістка» – цей задум і являється благою вісткою, що Він врятує нас. Бог не чекав аж до часів Авраама, щоб повідомити цю звістку; він вперше згадав її в розмові з Адамом і Євою. Далі ми розглянемо найперше проголошення Благої вістки.